Як проїхати 1200 км на літрі бензину

Моє авто-хоббі закономірно почалося із придбання першого автомобіля — Renault 19, що доволі знаменно співпало із початком серйозної кар’єри в IT. У 2002 році я долучився до автоспорту, активно пілотуючи у змаганнях аж до 2008 року, коли я досяг звання кандидата у майстри спорту України з автомобільного спорту. Тепер у змаганнях я беру участь рідше, більше займаюся їх організацією. Наприклад, минулого року Харків приймав раллі на серійних автомобілях GlobalLogic Classic за підтримки компанії GlobalLogic, і я керував організацією цього заходу. Втім, у мене є й інші автомобільні захоплення, що тісніше пов’язані з IT.

Протягом тривалого часу я співпрацюю із “Лабораторією швидкісних автомобілів” ХАДІ (тепер ХНАДУ, Харківський національний автомобільно-дорожній університет), допомагаючи створювати систему управління інжекторним двигуном і електроніку для їхніх швидкісних авто. Шість років тому у сфері моїх інтересів з’явився екологічний автомобільний проект —Shell Eco-marathon. Це змагання серед студентських команд, кожна з яких повинна побудувати власний автомобіль, здатний подолати певну відстань із мінімальними витратами пального. Перемагає та команда, чий автомобіль виявиться економнішим.

Я і мої однодумці з ХНАДУ уважно слідкуємо за цими змаганнями з 2008 року. У 2009 ми збудували власний еко-автомобіль, а починаючи із 2010 ми беремо участь у цьому змаганні у Європі. Цього року Shell Eco-marathon у Роттердамі зібрав близько 200 команд з усієї Європи. У рамках змагань проходять декілька заліків, які діляться на дві великі групи: Urban Concept і Prototypes.

Ми беремо участь у “прототипах”. У цій групі — спеціалізовані триколісні (рідше — чотириколісні) машини, які на перший погляд не дуже схожі на автомобіль, але у них є усе необхідне. На відміну від Urban Concept, ми не зобов’язані використовувати у своєму прототипі елементи автомобільного машинобудування, тому наша машина зроблена на основі елементів вузлів від… велосипеда.

Моя участь у проекті — створення і підготовка автомобіля перед змаганнями. Зокрема, це система управління двигуном, а також система телеметрії, зібрана з підручних матеріалів, а саме Android-смартфона і Bluetooth-модуля, підключеного до комп’ютера. З її допомогою можна контролювати і керувати роботою двигуна під час прогріву. Під час їзди ми прикріплюємо смартфон на спину пілота, і він може бачити показники за допомогою системи дзеркал всередині кузова. Це дуже допомагає під час самого заїзду.

Змагання максимально наближені до умов руху у місті. П’ятнадцять машин виїжджають на трасу у порядку живої черги. Тому під час руху трасою важливо враховувати багато факторів — потрібно обрати правильне місце, правильний режим руху, щоб ніхто не заважав і щоб при розгоні або до вузьких місць траси не підходити у групі автомобілів.

Крім того, слід пам’ятати про економію пального і вмикати двигун не частіше, але й не рідше, ніж це необхідно. За правилами змагання середня швидкість повинна бути не меншою за 25 км/год, точніше, на 10 кіл загальною довжиною 16 км відводиться 39 хвилин.

Коли наш автомобіль бере участь у змаганні, він зазвичай розганяється до 30-35 км/год, після чого ми вимикаємо двигун і рухаємось накатом, доки швидкість не впаде до 22-23 км/год. Потім знову вмикаємо двигун на 3-4 секунди, щоб розігнатися. На відрізку 1,5 км (одне коло) нам доводиться вмикати двигун всього 3-4 рази. Здавалося б, зовсім небагато. Однак найсильніші учасники змагань для проходження кола зазвичай взагалі обмежуються одноразовим увімкненням двигуна на декілька секунд!

У 2013 році ми проїхали дистанцію, витративши 32 мл пального. У більш звичному вигляді виходить, що на 1 л бензину ми подолали б 476 км. Це був 22-й результат із 90 зареєстрованих учасників у своєму класі. Ми опинилися серед перших 50-ти із загального заліку, що загалом непогано. Результат 2010 року — 570 км на 1 літрі бензину — офіційно увійшов у Книгу рекордів України. На змаганнях 2014 року нам, на жаль, не вдалося пройти всю дистанцію і офіційно зафіксувати результат. Тим не менше, у нас є дані бортової телеметрії на перших шести із шістнадцяти кілометрів залікової дистанції. Згідно із цими даними, результат міг би бути близько 1150-1230 км на літрі! Цього вдалося досягти шляхом зміни конструкції паливної системи. Ми підбадьорені цим результатом і рішуче налаштовані підтвердити прогрес на Shell Eco-marathon наступного року.

Крім того, у нас є ідея написати програму, що підказувала б пілоту правильну стратегію руху залежно від ситуації на дорозі. Вибір такої стратегії дуже важливий під час змагань. Але багато чого залежить не лише від майстерності пілота, а й від конструкції автомобіля і грошових інвестицій у нього.

Наприклад, наш автомобіль зроблений зі склопластику. Вага усієї конструкції машини разом з мотором складає 43 кг. Наче небагато, але, приміром, у французької команди, лідера 2013-2014 років, автомобіль аналогічної конструкції і розмірів важить всього 18 кг. Ціна кузова також відрізняється у рази: у нас він коштує $3000, а у французів – €8000-12000. Крім того, зробити карбоновий кузов можна тільки на заводах у Європі, і в ідеалі потрібно декілька таких конструкцій, щоб експериментувати.

Те ж стосується і двигуна. Ми використовуємо готовий мотор, перероблений під інжекторну версію. Фактично, це мотор від ручної газонокосарки. Об’єм двигуна — 35 куб. см. В принципі, у французів об’єм двигуна такий же, але мотор зібраний самостійно і орієнтований на мінімальне споживання пального за рахунок максимальної енергоефективності. Це спеціалізований мотор: у нього дуже довгі ходи поршня. Але він може працювати лише на цій машинці. Це не універсальний агрегат, однак він енергоефективний: у 2013 році вони на 10 км витратили 7 мл пального. А цього року команда із Франції сконцентрувалася на оптимізації режиму руху і використанні керамічних підшипників наднизького тертя. Це дало їм можливість покращити результат ще на 700 км і зафіксувати показник у 3314,9 км на літрі бензину.

На нашій машині ми ще не досягли максимуму, і ми готові у 2015 показати нові результати і підтвердити їх офіційно. Я думаю, що у 18-19-річних хлопців з нашої команди є величезний потенціал, і перш за все він полягає у тому, що вони не знають слова “неможливо”. Я сам часто не бачу за процесними обмеженнями, за вимогами якості чи за вартістю рішення можливостей реалізації і часто кажу “ні”. “Давай зробимо?” — “Ні. Це неможливо, тому що…” А вони цього ще не знають. Вони ще не знають, що “це неможливо зробити” — і в цьому їх сила! Так, вони дуже багатьох речей не вміють… Але найкраща мотивація для мене — почути у відповідь на “Давай зробимо!” — “Давай!”. І зазвичай у нас все виходить!

Те ж, до речі, трапляється і з інноваціями у робочих проектах. Каталізаторами ідей часто стають найініціативніші хлопці, навіть коли у них недостатньо досвіду. І в них виходить і досягти результату, і зарядити колег енергією для нових звершень, як у роботі, так і у хоббі.

 Сергій Поднос, Senior manager, GlobalLogic